Іфігенія в Тавриді. Леся Українка в Криму

Ця експозиція представляє об’єкти та документи, що були зібрані під час кураторського дослідження до виставки, та окреслює історичний контекст, в якому опиняються наші сучасниці. Які наративи, міфи, постаті та досвіди жіночого спротиву існували навколо Криму до його тимчасової окупації? До яких голосів озиваються сучасні активістки, мисткині та громадянки? З якого коріння виростає та чим підживлюється сила жіночого спротиву в Криму?

До певної міри ці історичні контексти пояснюють те наративне поле, в якому існують (та з яких виникають) усі інші твори. Вивчення історичного контексту, зокрема постатей та ідей, що резонували з головною темою виставки, виявило важливість постаті Лесі Українки, яка є однією з найважливіших постатей жіночої суб’єктності в українській новітній історії (не випадково група активісток в окупації “Зла Мавка” називають себе іменем персонажки найвідомішої п’єси Лесі Українки “Лісова пісня”).

Перебування в Криму було не лише місцем оздоровлення для Лесі Українки після прогресування хвороби, але й мало вплив на її творчість: тут вона формується як зріла драматургиня, що вписує українську літературу в європейський контекст, а також вивчає та залучає до свого світу кримськотатарську культуру. І, не випадково, одним з перших сюжетів у цей час виникає Іфігенія в Тавриді – історія з класичної античної трагедії, написаної Евріпідом, основна дія якої відбувається, власне, в Криму.

“Іфігенія у таврів” Евріпіда (написана бл. 414 року до н.е) оповідає історію часів Троянської війни. Старша донька царя Агамемнона та його дружини Клітемнестри має бути принесена в жертву богині Артеміді заради перемоги над Троєю. Цар веде свою доньку нібито одружитись з Ахіллом, але дорогою вона дізнається про правдивий намір жертвоприношення, і приймає свою смерть заради перемоги власної країни. В останню мить Артеміда рятує дівчину, а замість неї приносить у жертву лань. На хмаринці богиня переносить Іфігенію в далеку Тавриду, де вона стає головною жрицею в її храмі. Ніхто із смертних не знає про те, що дівчина вижила. В храмі завдання Іфігенії – приносити в жертву непроханих чужинців, адже таким є звичай тутешніх жителів. Дівчина страждає вдалині від розлуки зі своєю сім’єю та рідним краєм. Аж через багато років до Тавриди прибуває її молодший брат Орест (якого вона не бачила з дитинства) з другом із наміром викрасти статую Артеміди та привезти її додому як спокуту за свої гріхи. Іфігенія впізнає брата і допомагає йому викрасти статую. Разом вони тікають і повертаються в рідну Елладу. Гнів таврів та переслідування героїв спиняє сама богиня Афіна, яка запевняє, що все діється згідно з божественним планом.

Твір Евріпіда фактично фіксує, що Таврида була місцем, де відбувались події головної європейської війни – Троянської. До цього наративу відсилають усі історії європейських воєн, це та міфологічна метавійна, з якою порівнюють усі наступні земні війни. Культура та мистецтво європейської цивілізації осмислює цей сюжет та його учасників впродовж тисячоліть до наших днів. Засаднича для цілої західноєвропейської історії подія відбулася в тому числі на території Криму.

Українська культура осмислює Троянську війну досить пізно, і Леся Українка одна з перших опановує ці сюжети. Ймовірно, перебування на віллі під назвою Іфігенія стимулювало її до осмислення близькості античних подій та актуалізації цього наративу. Зрештою, як і Іфігенія, Леся Українка страждала від ностальгії за домом та рідними в далеких землях, куди закинула її не богиня на хмарці, а хвороба. Письменниця пише драматичну сцену, що задумувалась як ціла поема, але не була завершена. Проте й невеликий фрагмент має надзвичайну цінність. Далі Леся Українка розвиватиме свою “античну серію” в інших творах.

На жаль, інтерес Лесі Українки не стимулював перекладачів до створення української версії тексту Евріпіда. Лише за століття інша важлива в українській культурі жінка, що прагнула долучити Україну до європейської цивілізації Соломія Павличко, видала у власному видавництві “Основи” перший, створений Андрієм Содоморою, переклад класичної грецької драми українською. Парадоксально, що сталось це 1993 року, в розпал холодної російсько-української війни за Крим.

В 1994 році у Севастополі відбулась виставка сучасного мистецтва “Алхімічна капітуляція”, кураторкою якої була Марта Кузьма, перша очільниця Центру сучасного мистецтва Сороса у Києві. Виставка відбулась на бойовому кораблі “Славутич”, який невдовзі перейшов до Чорноморського флоту РФ. Проте мистецька інтервенція Кузьми в розпал холодної війни була важливим жестом привласнення простору корабля до українського культурного контексту.

Під час перебування в Криму Леся Українка присвячує особливу увагу вивченню кримськотатарської культури. Вона відвідує Бахчисарай, села, вивчає традиційну культуру кримських татар. Робить замальовки кримськотатарських орнаментів, які нагадують їй українські, і хоче їх видати, задля чого відправляє М.Драгоманову. На жаль, замальовки були, найімовірніше, втрачені під час Другої світової війни, а видання не було здійснене.

Під час походу в гори Леся Українка помічає на високогір’ї серед холодного каміння та мохів невеличку квітку, яка не вирізняється привабливим виглядом, проте вражає поетку життєспроможністю. Вона росте поміж каміння та мохів, практично без води, в екстремальних температурах та обдувається різкими вітрами. Цей образ зачаровує Лесю Українку своєю тендітною силою, силою спротиву обставинам та волею до життя. Квітку цю вона асоціює з власним життям і вигадує для неї назву “ломикамінь” – та, що ламає каміння. Цей ендемік Криму так і увійшов до наукового обігу під поетичною назвою Saxifraga irrigua – Ломикамінь зволожений або зрошуваний.

Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,
Що задавив і могутні дуби,
І терни непокірні.
Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,
Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь
І шанувать її більше від пишного лавра.

Доповнює експозицію однойменне відео, в якому ми чуємо історію музею Лесі Українки в Криму від його колишньої директорки Олександри Вісич, чуємо фрагменти драматичної сцени “Іфігенія в Тавриді” у виконанні Постійної Представниці Президента України в Криму Таміли Ташевої, написану Лесею Українкою в Ялті на віллі “Іфігенія”, а також чуємо голос самої поетки, який дивом і волею випадку зберігся до наших днів. В цьому відео звучать голоси жінок минулого та сьогодення, еллінки, українок та кримської татарки, що переживають свої власні досвіди війни.