Лія Достлєва і Юлія По

Лія Достлєва (Донецьк, 1984) — художниця, культурна антропологиня, есеїстка. Головним фокусом її мистецьких та дослідницьких робіт є теми колективної травми, деколоніальної критики, субʼєктності та видимості вразливих груп. Учасниця Українського Павільйону 60-ї Венеційської бієнале. Виставлялася в Kunstinstituut Melly (Роттердам, Нідерланди), Kolumba Museum (Кельн, Німеччина), Ludwig Museum (Будапешт, Угорщина), National Gallery of Art (Вільнюс, Литва), Tbilisi Photography and Multimedia Museum (Тбілісі, Сакартвело), National Museum of Fine Arts (Бішкек, Киргизстан), Latvian National Museum of Art (Рига, Латвія) та ін.

Юлія По (до 2020 — Юлія Полуніна-Бут, 1985 р.н., Сімферополь, Україна) – художниця, фотографка, живе та працює в Києві. Навчалася у PhotoCult, майстерня Олександра Ляпіна. Закінчила курс Романа Пятковки та курс історії фотографії Вікторії Міроненко. Фотографією почала займатися в 2012-му році. 2014-го року випустила книгу “Барикада”, а 2014-го стала “Фотографом Року”, завоювавши “Гран-Прі” в конкурсі “Фотограф Року-2014” в Україні з однойменною роботою. Учасниця Української Фотографічної Альтернативи (UPHA).

Пляж

Невеликий фізичний об'єкт, камінь, який легко поміщається в долоні, стає носієм пам'яті про насолоду від місця, матеріальним доказом певних приємних подій у минулому. Тепер, після окупації Криму, ці сувеніри набувають для українців додаткового символічного значення і стають крихкою ланкою між набутим і втраченим, душевним і фізичним, уявним і побаченим.

Південний берег Криму є традиційним місцем літньої відпустки жителів усієї України. Було б важко знайти людину, яка ніколи не була в Криму. Поїздки до Криму були частиною традиційного способу життя поколінь українців.

Пляжі південного узбережжя вкриті галькою, яку люди часто привозять додому як сувенір з Криму. Камінь був документом літніх канікул, як і фотографія в купальнику.

Невеликий фізичний об'єкт, камінь, який легко поміщається в долоні, стає носієм пам'яті про насолоду від місця, матеріальним доказом певних приємних подій у минулому. Тепер, після анексії Криму, ці сувеніри набувають додаткового символічного значення і стають крихкою ланкою між набутим і втраченим, душевним і фізичним, уявним і побаченим.

Збираючи камінці через особисті запити, оголошення та публікації в соціальних мережах, художниці повторили шлях кримського туриста, який збирає камінці на пляжі, щоб відтворити спільний простір спогадів і фізичну реконструкцію місця, з яким ці спогади пов’язані.